×

Попередження

EU e-Privacy Directive

This website uses cookies to manage authentication, navigation, and other functions. By using our website, you agree that we can place these types of cookies on your device.

View Privacy Policy

View e-Privacy Directive Documents

View GDPR Documents

You have declined cookies. This decision can be reversed.

Наші пастирі: Частина друга:
Греко-католицький клір

 

Деякі ієрархи, декани й священики греко-католики на Донбасі

КИЇВСЬКО-ВИШГОРОДСЬКІ Й ДОНЕЦЬКО-ХАРКІВСЬКИЙ ЕКЗАРХ:

1.КАРДИНАЛ Любомир ГУЗАР, колишній Київсько-Вишгородський екзарх

Виріс у довоєнній Польщі, прекрасно говорить польською мовою, будучи підлітком емігрував з батьками до Америки, повернувся в якості Київсько-Вишгородського владики. Його завданням стало заснування церковних структур на лівобережній Україні, в тому числі й на Донбасі. Упорався із завданням. Переведений у Львів у якості митрополита Київсько-Галицького, в 2005 повернувся врочисто в Київ. Повернув собі громадянство.

2. Колтун Михайло (Сокальський владика), колишній Київсько-Вишгородський екзарх

3. Медвіт Василь, колишній Київсько-Вишгородський екзарх

4. Екзарх Стефан Менюк Cssr

Молодий, динамічний ієрарх греко-католицької церкви, редемпторист.

Народився 19-го серпня 1949 р. у селі Наконечне Яворівського району Львівської області. Вічні обітниці в ордені дав 18 листопада 1981 р. Викладав у Львівській підпільній семінарії. Рукоположений таємно 8-го липня 1981 владикою Володимиром Стернюком.

Згодом став ректором семінарії, економом Ордена й ігуменом монастиря св. Альфонса Лігуорі у Львові.

Хіротонію єпископську прийняв 15-го лютого 2002 року.

У його екзархаті працює близько 40-ка священиків. В 2003 році в Донецьку перебувала копія Плащаниці Туринської. У той же час кардинал Гузар освятив невеликий кафедральний храм у Донецьку.

Єпископ Менюк є прихильником «уніфікації» східного благочестя, тобто без латинізації, яку зустрічаємо в західних областях України. Відкритий на Схід, приймає російськомовне духівництво.

Приймає участь у загальних заходах з римо-католиками, наприклад, був на освяченні храмів у Запоріжжі й у Донецьку.

5. Сапеляк Андрій, Дніпропетровськ, греко-католик, на спокої.

Громадянин Аргентини, повернувся на батьківщину предків як місіонер. Працює простим священиком у пригороді Дніпропетровська.

 

Декани

1. Отець Потапій з Новобогданівки

Одна з найбільш видатних фігур у період створення екзархії «руських католиків» під керівництвом благословенного Леоніда Федорова.

Отець Потапій родом з батьківщини уральських старовірів. На Україну потрапив разом з о. Антонієм, православним ченцем, якого доля закинула в Почаївську Лавру. Узяв із собою здатного хлопця й готовив його до чернечого життя. Незабаром отець Антоній, як це буває із православними ченцями, одержав посаду єпископа в Житомирській єпархії, й здатного Потапія забрав у свою курію. Через якийсь час владику Антонія переводять у Харківську єпархію, на території якої перебуває Старобельський деканат й село Новобогданівка за 40 км. північніше від Луганська. У цьому величезному селі (50 000 жителів) було три церкви: православна, старовіри й групи православних, які перейшли зі старовірів. У цю вакантну церкву й направив владика Антоній здатного Потапія, колишнього старовіра, вважаючи, що він упорається з незвичайною ситуацією примирення парафіян з тих трьох приходів. Дійсно, Потапій проголошував гарні проповіді й проводив показові літургії. Прибігали на ті молитви зацікавлені з віддалених околиць.

Потапій, однак, мав таємний задум. Завдяки знайомству із трудами «отців Церкви» він дійшов висновку, що самою правдивою церквою є та, яка молиться разом з Папою. Він не був знайомий з жодним католицьким священиком, однак, сам вирішив, що повинен стати католиком і із цією метою зустрівся з о. Ягуловим у Луганську. Той порадив йому зустрітися з екзархом Федоровим у Петербурзі, що отець Потапій з радістю й зробив негайно. Він сповістив своїх парафіян про створення екзархату в Петербурзі й про свій намір їхати туди й возз'єднатися із цією структурою, яка як пояснив парафіянам єдина легітимна церква в Росії. Але вже наступала Жовтнева революція, і територія України була під німецькою окупацією. Незабаром Україна повинна була оголосити про незалежність, значить ситуація не сприяла, однак о. Потапій дуже квапився. Розповів своїм парафіянам про результати свого візиту в Петербург, і вони погодилися з його пропозицією перейти в католицизм. Перейшов увесь прихід, тому що парафіяни не захотіли покинути свого улюбленого пастиря.

Православні, із сусіднього приходу, а так само працівники єпископського правління (православної курії), кілька раз приходили до о. Потапія в супроводі німецьких жандармів, але набожні люди своєї думки не змінили. Багаторазові арешти, допити й катування проведені під приводом, що він більшовик, теж не змінили його поглядів. Через якийсь час Потапій потрапив під юрисдикцію митрополита Шептицького. Про подальшу його долю не знаю, але схоже на те, що більшовики зробили з ним так само, як і з іншим духівництвом: в'язниця, заслання й раптова смерть.

Не сумніваюся, що цей великий перетворювач курирує створену в 2002 році Донецько-Харківську екзархію й з неба благословляє пастирів цієї нової єпархії, про яку він міг тільки мріяти.

Хоча інститут деканства в ці піонерські роки не існував, однак як призвідник греко-католицьких структур на східній Україні заслуговує того, щоб його особистість і заслуги виділити в окрему графу.

Я вирішив у своєму нарисі додати йому титул «почесного заступника донецького деканату».

2. ПАНТЕЛЮК ВАСИЛЬ, Донецький декан

Декан донецький, за професією лікар, за покликанням екзорцист. Виріс у південній частині Івано-Франківської області. Одержавши медичну освіту, додатково вступив до духовної семінарії. Завершивши навчання, направився із дружиною й двома синами в м. Донецьк за запрошенням деякого художника єврейського походження,  який захопився релігією. Ця дивна людина зібрала ініціативну групу греко-католиків і сам подався в дорогу в Західну Україну шукати священика-католика, який бажав би працювати  на Донбасі. О. Пантелюк зізнається, що саме в цей час внутрішній голос підказував йому необхідність іти на Схід. Хотілося йому в Казахстан, але випадкова зустріч із донецьким художником привела до того, що в 1993 о. Пантелюк опинився в Донецьку. Слідом за ним потягнулися й інші священики, зокрема о. Роман і о. Михайло. О. Василь має душу мандрівника, хоча сам машину не водить. Подорожував по всій Донецькій області й заснував багато греко-католицьких громад.

Дружив з римо-католицькими священиками Ярославом і Володимиром. Був наставником о. Семенкова. Організував для місцевого козацтва паломництво у Ватикан в 2004 році. Побудував невеликий кафедральний собор у Донецьку. Працює додатково в козачій каплиці Різдва Господнього при інституті штучного інтелекту, в якім вивчають економію його обидва сини. Спочатку мріяв, щоб вони, як і він, стали священиками, але тепер повторює, що Україні в такому ж ступені, як і священики, потрібні патріотично настроєні економісти.

Динамічний, повний задумів, капелан місцевих козаків. Охоче контактує з римо-католиками.

 

Священики

Місто Донецьк

1. МУХОВСЬКИЙ РОСТИСЛАВ, Донецьк

Священик, який відповідає в екзархаті за роботу в молодіжному середовищі.

Часто організовує закордонні паломництва. Духівник студентів. Один з перших священиків на Донбасі. Організатор молодіжних паломництв. В 2003 році організував пастирську роботу у військовім селищі. Ініціативна група виклопотала ділянку землі поблизу Палацу культури 21 з'їзду КПРС. Малюсінький прихід під назвою Святого Духа в південній частині міста, виготовив невелику капличку з контейнера й продовжує будувати ударними темпами кам'яний будинок катехетичного центру.

2. ВОВК РОМАН, Донецьк

Секретар екзархії. Молодий, динамічний, одружений священик. Живе недалеко від храму в Донецьку. Обслуговував у свій час також прихід у Костянтинівці.

Незабаром стане батьком третьої дитини. Рукоположений в 2002 році в Івано-Франківську. Народився недалеко у відомій місцевості Глиняна. У ріднім містечку перебував Василянський собор. Юнаком мріяв він теж бути ченцем, але доля розпорядилася по-іншому. Про своє покликання говорить, що це був звичайний шлях, без духовних зльотів і пророчих снів. Ніхто з його родичів не був ніколи священиком або ченцем. Батьки були справді віруючі й цього було достатньо, щоб задуматися про шлях до священства. Рішення про переїзд на Донбас прийняв під впливом однокурсника о. Михайла. Одного разу пропонували йому стати настоятелем у м. Харцизьку. Він навіть на це настроївся. У Харцизьк, однак, виїхав його однокурсник о. Ігор. З Донецьком о. Роман звик і в цьому місті бачить своє майбутнє.

3. ЗАВЕРЧУК МИХАЙЛО, Донецьк

Настоятель храму Богородиці святого Розарію, церківки, створеної в приватному будинку в районі Топазу на початку дев'яностих. Родом з містечка Глиняне. Сто років тому в місцевому дерев'яному храмі трапилося «диво світу». Протягом трьох днів на початку 20 сторіччя люди спостерігали через віконце незвичайне світло, не дивлячись на те, що храм був в аварійному стані й давно їм ніхто не користувався. Електрики в церківці не було, через те, що поруч побудували нову більшу церкву. Проникнувши в середину старої церківки люди помітили, що старий закопчений хрест раптом обновився. Усе це викликало великий ентузіазм серед місцевих віруючих. Можливо, атмосфера дивного санктуарія вплинула на вибір молодого священика, який в 2002 році очолив самий старий греко-католицький прихід Розарію МБ у північній частині міста недалеко від заводу ТОПАЗ.

Це самий прадавній пастирський центр, який в 2002 р. передав йому о. Василь Пантелюк, якому вдалося в цей час завершити будівництво кафедрального собору по вулиці Васнєцова. Уже кілька років триває бюрократична метушня у відношенні невеликого будмайданчику по сусідству із прадавньою каплицею. Зібрані вже будматеріали, але міська влада продовжує вередувати. Заступником нової церкви буде святий Микола.

Займається будівництвом нової церкви поблизу старої каплички.

Співпрацює з контемплятивною гілкою сестер Служниць Непорочної Діви Марії.

Агломерація міста Харцизька

1. О. Орест із Харцизька

Співзасновник приходу й перший настоятель храму в Харцизьку з 1997 до 2002 року. Парафіяни й духівництво озиваються про цю людину з повагою й ностальгією. Йому вдалося зібрати вражаючу кількість парафіян і викупити в центрі міста будинок по вулиці Гайдара. На жаль, священик хворів.

Проробивши два роки, повернувся на Західну України у зв'язку зі станом здоров'я дружини й з алергією на амброзію.

2. О. ЛЕВ з Харцизька

Новий священик в екзархаті. Одружений, два дорослі сини. Старший син, Данило, закінчив духовну семінарію в Івано-Франківську, але з рукоположенням не квапиться, імовірно не знайшов ще підходящої кандидатки в дружини. Молодший син, із зовнішністю хіпі, є співаком молодіжного рок-ансамблю. Дружина є чиновником. О. Лев, колись проживав у Горлівці, потім переїхав у Росію в м. Тулу, а потім у Сибір у м. Омськ. Повернувся в Україну й кілька років прожив в Івано-Франківській області. Три роки тому виявив бажання працювати на Донбасі. Спортивна людина. Не маючи власного автотранспорту, пересувається на велосипеді.

Переїхав на Україну з Росії. Обслуговує прихід з осені 2006 року.

3. ОПАЦКИЙ ІГОР, Зугрес

Молодий священик, родом зі Збаража, одружений, дружина Наталія з Івано-Франківська.

Мають 3 дітей: Марію, Василя й Володимира.

Щоб заробити кошти на навчання якийсь час працював у Польщі на Нижній Сілезії на будівництві автостради.

Як семінарист із семінарії в Івано-Франківську (Станиславув), часто приїжджав на практику в прихід Криниця в районі Олександрівки на Донбасі. Це допомогло йому « дібрати смаку» Східної України.

Якийсь час був настоятелем у Кучерову Яру, неподалік від Криниці.

Наступний його прихід – це, віддалений на 30 км від Донецька, Харцизьк. В екзархії відповідальний за засоби масової інформації. Був посередником у пошуках будівельних матеріалів для ремонту костьолу в прилеглому Єнакієве й будівництва каплички в Макіївці.

Любить друкувати іконки, брошури, особливо в сфері охорони життя. Є настоятелем і будівельником церкви Різдва Господнього в Зугресі.

 

ОКОЛИЦІ МАРІУПОЛЯ Й ВОЛНОВАХИ

1. ДАНКІВ ЯРОСЛАВ, Березове, Маріїнський

О. Ярослав закінчив технікум і 3 курси економічного інституту. У цей час зайнявся бізнесом. Поселився в Латвії, але був вимушений покинути цю країну. Називає себе патріотом і пишається тим, що всі його предки були повстанцями й боролися в загонах УПА. До Бога прийшов він внаслідок подій, що розігралися в містечку Грушев. Захоплений спрагою пригод, поїхав туди, де юрба народу спостерігала за Богородицею, яка з'являлася. Він, однак, нічого не бачив. Говорить, що повернувся додому засмучений, тому що говорилося, що тільки порядні люди можуть удостоїтися бачення. Бажання побачити диво привело його до покаяння. Через якийсь час він повернувся в Грушев знову, й цього разу, разом з іншими людьми, побачив він жінку одягнену в чорні ряси, яка прогулювалася по території храму туди й назад. Він не пам'ятає ніяких слів, але бачення його сильно вразило. На жаль, безладдя й побутові проблеми засмоктали його настільки, що лише через якийсь час до нього повернулися набожні думки й остаточне рішення вступити до семінарії. Навчання завершив в 1996 році й, ведений природним патріотизмом, вирішив іти працювати в Східній Україні. Зізнається, що роботи й суєти було так багато, що часом патріотизм відходив на другий план і нині виражається в тому, щоб скрізь і завжди спілкуватися з людьми  рідною українською мовою. Його син готується до вступних іспитів і має намір за прикладом батька вчитися в Івано-Франківській семінарії. Дружина о. Ярослава має польське походження. У вільний час о. Ярослав займається вишивкою ікон, користуючись голкою й нитками. Відвідуючи його, я застав його саме за роботою з виготовлення образа Лурдської Богоматері розміром 30х20. Над цією іконою він трудився цілий рік. У нього поганий зір, тому варто оцінити його впертість і талант нетиповий для чоловіка. Крім приходу в Березовому він обслуговує ще прихід у Докучаєвську.

 

ЧЕРВОНОАРМІЙСЬК, ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ І ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ Р-Н

1. КУЗИК ВОЛОДИМИР, Новодонецьк, Добропільський

Молодий священик зі Львівщини, рукоположений у 2002 році, однокурсник о. Ігоря, Михайла й Романа, а так само трьох інших священиків, рукоположених у цей багатий на покликання рік, які теж приїхали працювати в Донецько-Харківський екзархат. У нього 10-літня тямуща дочка. Має власне піаніно й комп'ютер. О. Володимир обслуговує невеликий храм, побудований десять років тому о. Василем Іванюком у самому центрі міста Новодонецька. Місто нараховує 7тис. жителів. Прихід відвідує людей 60.

2. ДЕМКО РОМАН, Червоноармійськ

Священик із середнього покоління донецьких місіонерів. Приїхав він на Донбас у наслідку конфлікту, який розігрався в духовній семінарії в переддень рукоположення. Один із професорів дав о. Роману негативну характеристику. По промислу Божому в цей час декан Пантелюк сповістив о. Романа, що той може бути рукоположений без проблем у тодішньому Київсько-Вишгородському екзархаті. О. Роман одержав прихід у Червоноармійське й вів у ньому істинно місіонерське життя, подорожуючи по місту в пошуках одновірців. З такою ж ретельністю відвідував він усі міські підприємства в пошуках спонсорів. На щастя, директор однієї із шахт, був родом з Тернополя й надав о. Роману посильну допомогу при спорудженні вразливих розмірів каплиці на перехресті доріг в Олександрівку й м. Димитрів. Таке розташування церкви давало багато переваг. Були, однак, і такі люди, яким храм не сподобався. Були напади на цю церкву. Зловмисники вибили шибки й намагалися засипати колодязь. Отець розповів нам, що у всьому місті вода дуже брудна, навіть у колодязях. І тільки у двох колодязях можна добути прісну смачну воду. Тому колодязь о. Романа додає приходу симпатиків. Коли приїхали фахівці шукати місце під колодязь, отець просив їх копати біля храму. І хоча в них було бажання шукати в інших місцях, довелося їм погодитися з думкою священика. В о. Романа два дорослі сини. Обоє таксисти. Один завершив навчання в педінституті, другий подумував про священство, але в цей момент жоден з них не думає продовжувати батьківську спадщину.

3. ВАСИЛЕНКО ІВАН, Димитрів

О. Іван черговий священик, який завершив навчання в 2002 році. Росіянин. З рідного Мурманська переїхав в Україну в підлітковому віці в 1988 році. Це був час великого релігійного ентузіазму. На моє питання, що спонукало його стать священиком, він дав мені дивну й розгорнуту відповідь: « Якщо Господу Богу захотілося, щоб я став православним, я міг би ним стати в Росії, однак своє особисте навернення пережив я в греко-католицькій церкві. От чому я й працюю для неї». Варто додати, що цей священик працює багато й красиво. Добився він ділянки серед висотних будинків і поруч зі школою. Йому вдалося швидко побудувати тимчасову капличку й оскільки людина дуже контактна й комунікабельна, у каплиці завжди є народ. О. Іван пообіцяв мені нанести коли-небудь візит і привезти більш велику біографію.

4. КОХАНЬСКИЙ ВІКТОР, Петрівка, Олександрівський

О. Віктор виглядає старшою людиною, однак, він теж випускник 2002 року. Розповідає, що своїм покликанням вдячний місцевому священикові з рідного села, який мав звичай улаштовувати дітям ігри й змагання. Грав разом з ними в м'яч і одного разу пообіцяв дітям рубль, якщо позмагаються на короткій дистанції. О. Віктор був тоді самою маленькою дитиною й на фініш прибіг останнім. Яким великим був подив дітей, коли помітили вони, що священик усім дарує по 10 коп., але самий останній, маленький Вітя, одержує обіцяний рубль. Отоді й народилося покликання, зізнається священик. Після середньої школи він служив в армії десь на півночі Росії й саме тоді він одержав листа від батьків про те, що відкривається духовна семінарія. Під час відпустки Віктор забрав з будинку багато релігійної літератури й з тих пір друзі по взводу стали шепотітися, що «Віктор подався в баптисти». Відслуживши, Віктор успішно склав вступні іспити й почав навчання. На першому курсі навчання давалося із труднощами, але із часом мозоку повернулася загублена в армії гнучкість. Віктор пішов прикладом однокурсників і приїхав на Донбас. Його великий сільський прихід щільно примикає до райцентру Олександрівка. Навіть міські люди приходять саме до нього, знаючи, що цей священик не жадібний і в кожному разі проведе необхідний обряд так само для бідних. З радістю заявляє, що з кожним роком усе більше й більше недругів, які в минулому йменували себе православними й могли бути в числі тих, що спалили йому каплицю, тепер стають його парафіянами. У батька велика ферма й багато техніки. Він із захопленням суперничає з іншими фермерами. Дружина працює в Олександрівці в Будинку культури, де вчить дітей вишивці й по можливості говорить про Бога. В о. Віктора двоє дітей. Дочка 10-и років, хлопчикові років п'ять. Син дуже товариський. На запитання чи прагне він бути священиком, відповідає не замислюючись, що, по-перше, мріє їздити на тракторі й орати землю, а по-друге, молитися й служити Богові точно як батько. О. Віктор повний ідей. У нього мрія завершити будівництво вразливого храму на території місцевого цвинтаря й додатково спорудити капличку «на колесах», з якої, пересуваючись на тракторі, він міг би відвідувати околишні села. Його мрії цілком реальні, тому що стіни храму вже готові й металеві заготовки для каплички лежать у дворі.

5. ЗДИРКО РОМАН, Запаромарівка, Олександрівський

Вихованець о. Василя Іванюка, священик, який приєднався до о. Ковтуна, самозваного єпископа з Вінниці, прихильника лефебризма. За цим священиком, на жаль, пішла частина парафіян. Греко-католики подали до суду, тому що священик, який порвав зі своєю ієрархією й надалі користується майном, що належать греко-католицькій церкві. У виді того, що о. Роман програв усі судові позови, збирається покинути прихід, але місцеве населення й надалі сильно збентежене.

6. Бакай Михайло, Криниця, Олександрівський

Співробітник отця Василя Іванюка в селі Криниця, не зміг звикнути до місцевого клімату й виїхав на Західну Україну.

7. ІВАНЮК ВАСИЛЬ з Криниці, Олександрівський

Молодий священик з під Стрию.

Одружений, четверо дітей. За освітою інженер-лісівник. Декан в Олександрівському районі на Донбасі. Засновник близько десяти парафіяльних громад у невеликих селах між Червоноармійськом й Краматорськом. Це місця, де живуть етнічні українці, виселені з Польщі в рамках операції «Вісла». Побудував кілька церков, кілька будинків пристосував для проведення літургій. У своєму головному приході побудував монастир для сестер-василянок.

Допомагав реставрувати костьоли в Єнакієве й Артемівську. Зробив покрівлю римо-католицької каплиці й парафіяльного будинку в Макіївці. Кілька разів вдалося мені побувати вдома у цього священика й бачив я на поличці, збережені як реліквії, рукописні «манускрипти», красиво переплетені у тверде плетіння з тиснутими золотими літерами назвами: догматика, канонічне право, моральне Богослов'я і т.д.

Цей священик рукоположений в 1993 році. Греко-католицька церква в СРСР, у результаті тривалих голодувань на головній вулиці Москви, Арбаті, в 1989 році, після багатьох років переслідувань, була легалізована в цей час Горбачовим. Так студенти з вісімдесятих років вчилися в умовах підпілля й конспірації. Хоча й важко в це повірити, молодий священик виріс під час, коли за зберігання таких манускриптів можна було одержати 3 роки в'язниці.

 

ГОРЛІВКА, АРТЕМІВСЬКИЙ І КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОНИ

1. ЛИС ЯРОСЛАВ

Одружений, високий чоловік, скромний священик.

Народився в околицях Львова і є одним з деяких випускників Львівської семінарії, тому що більшість його колег на Донбасі гуцули. Його дружина родом із Шепитовки, римо-католичка. Має рідну сестру черницю. Вона трудиться у Львівській духовній семінарії в пригороді Брюховичи. О. Ярослав подав заяву на рукоположення в Київсько-Вижгородському екзархаті в 1998 році. Але його документи тривалий час ніхто не розглядав. Спочатку о. Ярослав просив направити його у Вінницьку область, на батьківщину дружини, однак погодився попрацювати в Горлівці. Довгі роки він орендував приміщення в дитячому садку, одночасно займаючись будівництвом.

Гарне розташування майбутнього храму близько залізничного вокзалу. Для цього необхідно було 3 роки ходити по інстанціях для одержання дозволу. Довгі роки проводив служби в найманому місцевому дитячому садку в центрі міста. Брав участь у святкуванні повернення костьолу в Єнакієве.

2. О. Мирон ЧССВ

Перший настоятель у Званівці. Молодий і вольовий, іноді твердий священик. У роки його настоятельства закладений був прекрасний собор. У ті ж роки почалися розбрати в приході незрозумілого характеру. Частина парафіян перестала відвідувати храм. Можливо це одна із причин, через яку отець Мирон покинув незавершене будівництво.

3. ПОПАДЮК САФРОНІЙ ЧССВ зі Званівки, Артемівський

Людина років 60, спартанського складу характеру.

Патріот Ватикану й України, ерудит і єремит-пустельник. Знає польську мову й у проповідях часто використовує польські книги, переводить їх симультанно.

Розмовляє німецькою, італійською. У спілкуванні на Донбасі уникає російської й прилучає інших до вживання української мови.

Живе в маленькій хатинці, у якій розташована грубка, що обігріває церкву. Сам готує, слухає радіо, не має телевізора, хоча охоче пропагує католицькі відеоплівки.

У свій час працював на Кавказі як законспірований священик.

Займається рухом скаутів. Щоліта їде в гори з молоддю, або запрошує «аніматорів» з Галичини у Званівку. Обслуговує кілька парафіяльних громад в Артемівському районі.

Періодично проводить служби в Артемовську в приміщенні костьолу. Із задоволенням бере участь у загальних молитвах. Був на святі повернення костьолу й на річниці цієї події. Разом з о. Олександром Станіком з Артемівська їздив у Рим. Проводить роботи по завершенню будівництва великої церкви й монастиря у Званівці. Кілька раз надсилали до нього братів по ордену, але вони, побачивши спартанські умови, швидко ретирувалися, а він живе й далі.

4. О. Юстин ЧССВ

Провів на Донбасі один рік. Імовірно не зміг винести піонерські умови життя у величезному недобудованому соборі у Званівці. Не виключено також, що його характер несумісний з характером отця Софронія.

5. Брат Бернард ЧССВ

Семінарист, проводив практику в Званівському приході в 2005 році. Однак не вистояв і повернувся в мир, покинувши чернецтво.

6. КРЕЦУЛ МИКОЛА з Верхньокам’янки, Артемівський

Одружений священик, будівельник костьолу в Кам’янці (Чубарівка) близько Лисичанська, на границі Донецької й Луганської областей. За освітою вчитель. Організував показові катехези в школі. Шановний у селі. Запросив на Донбас кілька семінаристів, які вже стали священиками, серед них о. Василь Іванюк, вони обоє земляки.

7. О. ВІТАЛІЙ з Костянтинівки

Настоятель у Костянтинівці, 60 км. північніше Донецька, 30 км південніше Артемівська.

Одружений на пані Наталії з міста Косив Івано-Франківської області.

Дружина намагалася вчити дітей вишивці в місцевому Будинку культури, але незабаром місцеві люди дали їй зрозуміти, що  не маючи знайомств у місті, краще пошукати іншу роботу. Вона випускник інституту образотворчих мистецтв у Косово, але тепер мріє зайнятися анонімними алкоголіками й вже пройшла відповідну підготовку в Полтаві.

Сам священик виріс в Івано-Франківську, вступив на послух до отців-василян, відучився в Духовній семінарії в Пшемишлі в Польщі, захистив магістратуру й одержав ступінь ліценціата в Католицькому Університеті в Любліні.

Має сина Юрія. Ерудит, добре знає польську. Живе й працює в тяжких умовах. Має близько 20 парафіян, а каплиця в пригороді, де править службу, ледве вміщає 10-15 людей.

Справжній піонер, повний ентузіазму. Один з багатьох вихованців о. Василя Іванюка.

Охоче бере участь у загальних торжествах з римо-католиками. Недавно був на парафіяльному святі в Слов'янську й на зустрічі духівництва в переддень Страсного Четверга в Харкові. Не має автомобіля, але не ображається, що бідний.

Привіз у Костянтинівку своїх батьків..

 

ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ

1. ЧЕРКАВСЬКИЙ ІВАН, Червоний Промінь, Луганська

Священик родом із прикордонного міста Мостище, поруч із Польщею. Середнього віку. Дружина Ольга в минулому займалася дрібною торгівлею в Польщі. Прихід о. Івана нараховує близько 30 парафіян. Збираються вони в приватному будинку на вулиці Жовтневої революції. Усі прохання про виділення ділянки для будівництва церкви місцеві влади ігнорують.

2. ЦИМБАЛ Григорій, Краснодарка, Краснодон, Луганськ

Старший священик, засланий в 1946 році. Якийсь час перебував в одній келії з митрополитом Сліпим.

Після звільнення проживав у Краснодарці, селі на півдні від Луганська, працював у Луганській області кілька десятків років, навіть і тоді, коли греко-католики були єдиною нелегальною церквою в СРСР.

Зустрічав його тільки один раз по дорозі в Донецьк на освячення греко-католицького храму. Був мовчазним і один з небагатьох, хто приїхав на урочистість в цивільному одязі. Синдром переслідування видрукуваний на обличчі. Сутулувата людина викликала повагу. Знаю про нього дещо з розповідей о. Михайла, якому о. Григорій підготував ґрунт для відкритих дій своїм багаторічним мовчанням.

3. ЮЩИШИН МИХАЙЛО, Луганськ

Одружений священик, дружина Оксана й 10-ти літня дочка. Дружина заочно вчилася на катехитичних курсах у Донецьку в інституті штучного інтелекту. Одержала вчений ступінь магістра й нині працює аспіранткою в Луганському університеті. Очікують другу дитину.

Приватний будинок о. Михайло переробив у велику каплицю. Вона здатна вмістити й 200 людей. Однак, поки, що в Луганську на самі великі свята приходить не більш 80 людей. О. Михайло, схоже як і о. Іван, не може добитися ділянки для будівництва храму. Але він не посоромився звернутися до центральної влади України із протестом. Звертався й до суду на дії місцевої влади.

Живе й працює в східній частині обласного центру Луганська. Він уже третій греко-католицький священик у цьому місці. Має наукові амбіції, відвідує курс богослов'я у місцевому університеті. Часто, особливо на канікулах, заміщає ксьондза Гжегоша, у латинській каплиці проводячи в його відсутність східні обряди.

4. Василяне

У Луганську влаштувалися місіонерки  сестри-василянки. Місцевий настоятель о. Михайло Ющишин був сповіщений постфактум і запротестував. Через якийсь час пропозицію працювати в місті одержали василяне. Куплений будинок колись належав православному священикові й там були знайдені священицькі атрибути й дві ікони. Одна з них чудотворно обновилася й хоча василяне ще не поселилися на постійно, але культ у будинку вже відправляється. Моляться там парафіяни, які й опікують будинок.

5. Отець Валерій, Луганськ

Попередник о. Михайла в Луганському приході. Корінний росіянин. Людина вчена і талановита, однак, не дуже стабільна. Кілька раз переходив із греко-католицької церкви в харизматичну, потім до лефебристів східного обряду, які твердо тримаються старослов'янської літургії. Знову повернувся в католицьку церкву після тривалих переговорів його ж начальства з Великобританією, де працював якийсь час. Не знаю його нинішнього статусу.

 

Losowe / Random

JSN Epic template designed by JoomlaShine.com