×

Попередження

EU e-Privacy Directive

This website uses cookies to manage authentication, navigation, and other functions. By using our website, you agree that we can place these types of cookies on your device.

View Privacy Policy

View e-Privacy Directive Documents

View GDPR Documents

You have declined cookies. This decision can be reversed.

Передріздвяний апельсин



«Жовтогаряче небо, жовтогаряче сонце, жовтогаряче море, жовтогарячий світ! Жовтогарячий папа, жовтогаряча мама, жовтогарячі діти, жовтогарячий я». От яка пісенька проситься на язик, щоб описати те, що відбувалося на Україні АD 2004.

Пройшло 50 днів після пам'ятного «тижня місії», про яку я написав в статті «Ніж в горлі». Статтю надрукували в щомісячнику «Vіta Consecrata». У той же час у Бєлостоці вийшов друком збірник віршів «Людина нізвідки». Я думаю, що це збільшило число доброзичливців й окрилило мене. І в такий спосіб моя творчість на невизначений час урятувала частину моїх місіонерських планів у цій частині України, яка славиться як колиска сепаратизму й «радянський заповідник». Тут не побачиш жовтогарячих прапорів, зате розвіваються біло-блакитні, прихильників пана Януковича.

На Україні змінилося все. Відправляючись сюди, я наївно думав, що буду працювати «на Сході». Тепер виявляється, що все-таки живу й працюю в Європі. Україну похвалили за «жовтогарячу революцію», що у цей момент триває вже третій тиждень. А в мене, коли прогулююся вулицями Донбасу, складається таке враження, що це скоріше повторення «воєнного стану». Донбас ненавидить Київ.

Одну з моїх парафіянок саме звільнили - вона зізналася, що голосувала за Ющенко... інші парафіяни готові розтерзати мене на клаптики, якщо вголос висловлю свої особисті симпатії. У день виборів була проповідь про Давида й Голіафа, адже й вірно два кандидати нагадують мені цих біблійних персонажів. Легко здогадатися, хто з українських лідерів нагадує Давида, а хто Голіафа. Я мав право так говорити, адже саме було свято Христа Царя й перше читання провокувало таку тему. Там була розповідь про помазання Давида в Хеброні. Парафіяни, що звикли до символічних порівнянь, дипломатично проковтнули мій жарт, а може його й не помітили. Так мені й треба, а то полетіти б мені з Донбасу швидше, ніж думав. Втім, все може бути. Мій гострий язик й надмірна активність по Інтернету вивели із себе декількох випадкових читачів з моєї адресної книжки.

Я одержав подвійний стусан від Opokі (польський релігійний сайт) і вже не одержую листів на свій ящик, а читачі не можуть добратися до моєї сторінки www.orient.opoka.org.

Під час молитовного тижня за Церкву на сході в Польщі, коли ще не відомо, як пройдуть свята на Україні, в мені прокинувся тигр і воля до боротьби. Так, цей вплив подій, вони теж окриляють мене й надають хоробрості, незважаючи на перешкоди «робити свою справу». Так що пропоную почитати мої сьогоднішні й попередні міркування на www.xjarek.net.

«Місіонери»

Так що нехай мій лист буде спробою реабілітації й черговим докором для мене особисто, що так погано стараюся й легко гублю бажання писати, і для читача, що як це було багато років - нам плювати на турботи місіонерів й їхні потреби, а тим часом у світі «новий бум»... виявляється, Україна приваблива!

Їде «на місію» пан Валенса, слідом за ним колишній конкурент - Квасьневський, їдуть депутати й студентська братія, а може нарешті із затишних приходів рушать на Схід і наші священики?

Атмосфера й справді напружена. Кипить не тільки в Києві. В коридорах моїх каплиць чутні напружені дискусії. Так, це нагадує «польський серпень», а ще більше – «московський путч»... тут ніхто не реагує байдуже на питання: жити в країні, яка « симпатизує Європі», або можливо «повернутися до Москви».

Поминання (поминки)

Це відбулося наприкінці листопада - по місцевому звичаю щодня парафіяни читають розарій за покійних. Одна з парафіянок принесла мені на вівтар гарну, на перший погляд, іконку. Я спокійно поклав її на вівтар, вирішивши, що усередині - молитва за покійного, але замість неї я знайшов слова молитви «про раба Божого В. Януковича», що проголосив себе всенародно «православним президентом».

Тут існує прикмета, відповідно до якої, якщо хочеш нашкодити комусь, то треба замовити в церкві панахиду. Я знаю, що простий народ Донбасу, завдяки масовому «гіпнозу» раптом з першого погляду полюбив свого земляка й вождя, але ситуація вийшла зовсім комічна й, коли я запитав, чи хочуть парафіяни мене змусити зробити щось подібне, запанувала тиша. Думаю, що цього разу мені вдалося спритно захистити свою маленьку паству від брудної московської політики, що намагається грубо втягувати священиків у свої політичні інтриги.

Передвиборні паломництва

Я зі смутком спостерігав, як під час передвиборної кампанії телебачення показувало «єдиного праведного» кандидата, як «помазаника Божого». Неприємно було дивитися на його показні поїздки в Єрусалим, Київську й Святогірську Лаври, супроводжуваний оплесками православного духівництва. Митрополит Володимир зізнався всенародно, що дав благословення «на трон» людині із кримінальним минулим.

«Пере – Будівництва»

Ні, я не зумів стримати розчарування. Повернулися всі сумні спогади про маніпулювання народом, привезені з Росії. Мені було зовсім погано, руки опустилися, але отут відбулося пам'ятне «апельсинове диво».

Звичайно, вибори на Україні були періодом, коли сприятливі умови допомогли завершити будівництво дзвіниці в Єнакієві, де народився мазунчик режиму. Місцеві влади привели мене в здивування, виділивши деяку кількість будматеріалів. Оцинковану жерсть і метал для дзвіниці безкоштовно дали на металургійному заводі. Таким чином, витрати на ремонт, про які я згадував у листі «Ніж в горлі» скоротилися наполовину. Багато злотих посипалося в листопаді на мій банківський рахунок. Ще вдалося побудувати «дзвіницю св. Йосипа» й амфітеатр у парафіяльному садочку в Макіївці. Є й інші причини для радості.

У день престольного свята МБ Розарія у парафії в Артемівську грубо відняли приміщення в будинку Медичної академії. Довелося влаштувати свято «на вулиці», а точніше у дворі старого, не повернутого костьолу. Під час богослужіння подзвонив директор меблевої фабрики й запропонував приміщення в нього. Завдяки Провидінню в цій фірмі працюють поляки, так що священик виявився подарунком долі для обох сторін. Я вже раніше чув про цю фірму, але не хотів нав'язуватися, поки доля сама нас не зведе й навіть пожартував, що якщо св. Йосип був теслею, то це краща адреса для приходу.

Куди Макар телят не ганяв...

Оскільки боротьба за трон на Україні триває... мій прихід й інші деномінації й організації меншостей виявилися в гарячому місці. Кандидати і їхні представники пропонують нам допомогу й консультації. Не виключено, що на хвилі змін повернуть нам ще один храм у Донбасі й це теж привід перервати 50-денне мовчання й знову розбудити байдуже до питання місії суспільство. Чесно кажучи... події виявилися мені не під силу. Я мріяв про втечу з України в Нову Гвінею, тобто , куди Макар телят не ганяв. Але якщо революція буде тривати, якщо Артемівськ зробить мені сюрприз і добрі люди підтримають ремонт храму в цьому місті, то прийдеться ще трохи залишитися. Совість не дозволить піти під час битви.

У дитинстві я одержував від батьків апельсини тільки раз на рік - на Різдво. Тепер такий подарунок Україна піднесла всім нам під час адвента. За подарунок треба бути вдячним тим більше, якщо він приємний і корисний.


О. Ярослав Вишневський

Losowe / Random

JSN Epic template designed by JoomlaShine.com