×

Попередження

EU e-Privacy Directive

This website uses cookies to manage authentication, navigation, and other functions. By using our website, you agree that we can place these types of cookies on your device.

View Privacy Policy

View e-Privacy Directive Documents

View GDPR Documents

You have declined cookies. This decision can be reversed.

ПОБАЧИТИ КИТАЙ І...…ВМЕРТИ!

 

In nomine Domini!

4 липня 2003 я перетнув польсько-українську границю... Три роки я провів на Східній Україні, не залишаючи без приводу моїх «донбаських» парафіян жодного деня. Правда, були поїздки в Київ (двічі), тричі відвідував я Харків і разів п'ять «по справах» їздив у Запоріжжя.

Для такого цигана як я це подвиг.

Однак, нині я в Китаї, про який стільки мріяв. Сподіваюся тут дотиком до відкритої рані церкви повернути собі здоров'я, хоча б на мить насолодитися відомими по книгах красотами.

Наскільки сильно бажав я бути тут, нехай свідчить історія однієї шпаргалки, на якій через брак інших «замовлених» намірів для молитви написав я свою «інтенцію»: «Відпусти мене в Китай, Господи»...

Декілька місяців незмінно шпаргалка пролежала на вівтарі, я спокійно трудився на Україні.

З'явилися від людей інтенції, шпаргалка, щоб не загубитися «переїхала» у дарозберігальню, згодом усередину чаші з облатками. Там залишалася непомітною, тому, що рідко мене відвідували священики - гості, у яких був би випадок відкрити дарозберігальню і довідатися про мою таємницю.

Однак коли ліг у лікарню, мій декан, о. Ричард із Донецька відправив кілька богослужінь у Макіївці, помітив шпаргалку і став розпитувати. З тих пір з'явилися умови, щоб у рамках відпустки виконати моє бажання.

Увесь цей час не залишала мене думка, висловлена святою Терезою Дитини Ісуса:

«як прекрасно трудиться на місіях на самих віддалених островах».

Я реалізував її мрію тільки частково, все-таки адресуючи свій текст читачу, хочу, щоб схожі мрії оселилися в його серці.

1. Аварійна посадка

Летів я сильно переживаючи, що не справлюся з завданням. Хворі нирки ніяк не дають забути про себе. Однак кріпився я судженням св. Терези про те, що Серце Церкви саме там де віруючі терплять гноблення і гоніння окриляла мене кожен «Божий День». Хоча мої «слонові стопи» не дають мені багато шансів пережити активно цей час, торкаюсь «цієї рані» хоча б теоретично й у такий спосіб зцілитися.

Політ, моторошний іспит, тривав не 8 годин, як очікувалося, але 14. Уночі з 8 го на 9 -те липня в повітрі трапився страшний шторм, той самий який ранком добрався до Іркутського аеропорту знищивши майже 200 людських життів. Наш літак, пролітаючи мимо, 8 разів входив у зону сильної турбулентності.

Нам не дозволяли приземлитися в Пекіні, ми літали колами кілька годин, поки не одержали дозвіл сісти в історичному Даляневі 700км далі на Схід. Це місто супутник Порт-Артура. Мудрий пілот тільки наприкінці польоту сповістив нас що паливо кінчається, але нам повезло.

Після заправлення ранком одержали дозвіл Пекіну, ми повернулися в столицю.

Замість того щоб насолоджуватися красами Пекіна довелося мені після повітряних пригод терміново шукати лікарів, щоб мене трошки відкачати. Мені в ці дні не можна було довго знаходиться в сидячому положенні, але політ був настільки довгим що ноги сильно набрякли від рідини.

Один лікар відмовився мене лікувати, коли побачив мій стан і кількість невідомих йому європейських ліків. Жінка китаянка не сміло порекомендувала лежати і вживати всі ліки, котрі мені раніше призначені. Інший юний лікар застосував успішно акупунктуру і вода стала повільно виходити.

Тепер можу робити прогулянки навіть 3 години на день.

Відвідую головним чином ринки і площі «Тенчової Слободи» куди мене повіз і оселив мій учитель Микола з Донецька, тобто китаєць Ван Юй Мень.

2. Тенчова Слобода – «Гуан Цай Лу»

Слобода знаходиться на кінцевій зупинці автобуса номер 803. Один раз зробив я «прогулянку» цим рейсом з одного кінця в інший кінець Пекіну. Подорож тривала 2 з половиною години. По дорозі мені вдалося побачити два костьоли й один протестантський храм. З усього видно, що народ ходить туди юрбами.

Я тут занадто мало, щоб робити висновки, щодо дотримання свободи совісті в Китаї.

У католицькій пресі багато неясних звісток з цього приводу. Поруч зі мною, однак, сиділа молода людина у відкриту, не соромлячись, читала Біблію.

У багатьох крамницях і ресторанах помітна релігійна атрибутика. Скоріше буддійська.

Є багато «мусульманських» трактирів з арабськими стендами з декорацією при вході як у маленькій мечеті. На верхівці мініатюрної башні спокійно красується півмісяць. Усередині, однак, ніхто не молиться. Звичайна “забігайлівка”, просто, серед інших блюд пропонується баранина і інша «уйгурска смакота».

Сюжети, зняті в буддійських храмах і персонажі ченців це постійне тло історичних фільмів, що користаються великою популярністю і займають 50% ефіру. Інше то спогади про «моторошні діяння»японців у роки Другої Світової Війни.

Молодіжні фільми в більшості Південно-Корейського виробництва. Там зустрічається християнська атрибутика. Дитячі фільми, майже всі, це японські страшилки. Бувають і російські фільми, але в них скоріше як і раніше славиться радянська армія і «червоне минуле», релігійних сюжетів немає.

3. Ворота і стіни…

Так, дійсно, Пекін дивние і досить красиве місто, однак як бувало у всіх соцкраїнах, тут теж існує багато речей, що бажано використовувати для показухи і чимало таких, котрі краще сховати від «чужих очей».

Хтось вірно сказав, що суть Китаю є «стіни та ворота». Це так...У переддень Олімпіади влади гарячково швидко зносять квартали стародавніх будиночків 19 століття, а то і старші. Вулички ці вузькі, як 2 велосипеди, але в них є свій колорит і краса. Непогано було б зберегти хоча б стиль, підносячи нові будинки і малюнок вулиць. На великий жаль цього не робиться. Уздовж тротуарів у поспіху виникають стіни, на них рекламні стенди, що часом імітують будівлі. Довжина таких стін іноді в кілька кілометрів з відступом на перехрестя. За вуаллю такої стіни відбувається неподобство часів Нерона. Увесь «мотлох» зноситься замість нього страшні 20-ти «поверхівки» з фокусними башточками західного стилю, відповідно до капризу архітектора, з верхівкою подібною до пагоди.

Кожен новий квартал, обводиться ажурною, але високою стіною, встановлюється охорона.

Охоронець одягнений в військову форму, а його роботу полягає в тому, щоб оформляти пропуск для машин жителів даного селища. «Чужі» на територію можуть проникнути лише пішки.

Китайці почувають себе так безпечніше. Старі вулички називані «хутонгами» це теж «маленькі фортеці» з оборонними, солідними воротами з кришкою, на ній декоративно ієрогліфами оформлене ім'я хазяїна і подвір’я в вигляді квадрату, з усіх боків обведеного високими стінами домоволодіння.

4. Звичайне життя.

Ціни тут невисокі. Зарплата середня. 300 доларів одержують у Пекіні державні службовці і молоді чиновники в офісах приватних фірм. Дорого коштує житло, особливо якщо приходиться тимчасово знімати квартиру. Це оскільки сюди стікаються мігранти з усієї країни. Влади намагаються затримати хвилю мігрантів. Є навіть закон, що забороняє приймати дітей без прописки в місцеві школи... а з іншої сторони чиновники ради їм тому що потрібна дешева робоча сила на численних будовах.

Міський автобус 50 центів, таксі один долар за 5 км, популярні мото-таксі і рикші, що діють у рамках селищ, на малі дистанції, у два рази дешевше. Кілограм яблук коштує 20 центів, яєць 80 центів макаронів 20 цн, пампушки, схожі на пиріжки 5 цн, зелений чай 25 пакетів 50 цн, огірки 10 цн, кілограм восьминога 1 долар США, електричний чайник 5 доларів США,.

Усі ціни приводжу в умовних одиницях щоб легше можна було порівняти з місцевими цінами інших країн. Приводжу тільки ціни на речеі які сам купував.

День тут, по старинці, починається з гімнастики. Схоже так він і кінчається. Не думайте що це є примусово для наеляння. Це місцеве хоббі. Хтось спонтанно приносить радіоприймач і цього досить, щоб завести народ для танців на подобу «шаолінських».

На тротуарах зустрічаються забетоновані в землю дорогі пристрої для «бодибілдингу» тобто підкачування м'язів. Займаються на них, як правило....дідусі.

Користуються вони теж дитячими роликами, катаються на площах.

Типові вуличні ресторани. Пампушки і соєвий суп, часом пельмені, люди купують з ранку й в обідній час. Варто підкреслити, що пельмені тут національне блюдо, без якого «Новий рік» не удається. Пекінська Качка царює на багатьох прилавках, незважаючи на небезпеку пташиного грипу. Схоже як у Росії можна прямо на вулиці купити варену кукурудзу.

Є ще одна дивна схожість, про яку не знати мені якби я жив в центрі Пекіну. Бардак і неприбране сміття. Навколо сміттєвок, не соромлячись, постійно хтось метушиться відокремлюючи папір і пластмасу для продажу. Упаковується це багатство на рикшу і кудись відвозиться.

Маленькі мопеди і «великі» не вийшли з моди. Вони всюдисущі. Типова сцена, це імпровізована, розташована прямо на тротуарі «майстерня» по лагодженню велосипедів.

Моторошна жара. Кажуть – такої не було років 50.

Опівдні люди не соромлячись лягають на картонці прямо на тротуарі, на кузові товарної рикші прямо під вантажівкою, аби в тіні.

Зустрічалися мені дорослі люди котрі на вулиці і в юрбі не соромилися в хвилину коли треба пописати.

Захотілося і все! Менше тут п'яниць і тих, що пвлять. Є як і скрізь ті, що випивають, але неподобства помітного в Росії чи Польщі немає.

Місіонерський мотив

Склавши все «це» згадував я турботу Папи Іоанна Павла 2 - го про радянську молодь, котра приїхала на зустріч з ним 15 років тому. Це були хвилини агонії СРСР.

Уперше змогли вирватися такою юрбою в Ченстохову і відразу 18 серпня разом з понтифіком пережили звістку про серпневий путч, що гримнув в Москві.

У ці дні, 15 років тому, від рук перуанських маоістів загинули два францисканці з Польщі.

Мао вмер 30 років тому, стільки ж років тому в місті Тян-Шань трапився землетрус, у якому загинуло чверть мільйона людей.

500 років тому народився на півночі Іспанії Баск Франциск Ксаверій, заступник місіонерів, співзасновник Суспільства Ісуса, що скорив Індію, Японію і... помер у Китаї.

Ризик вмерти в Китаї в зв’зку з хвороби був невеликий, але все-таки в літаку, це зі мною могло трапитися. Такі думки реально відвідували мене. Ось чому, саме такий заголовок обрав я для моєї «китайської повісті».

Якщо живу, то залишається борг розповісти все пережите в Китаї, подякувати Богу за черговий раз, незаслужено збережене життя.



О. ЯРОСЛАВ ВИШНЕВСЬКИЙ

ПЕКІН, Гуан Цай Лу, СЕРПЕНЬ 2006

Losowe / Random

JSN Epic is designed by JoomlaShine.com